Нещодавно на сайті Офісу великих платників податків ДФС (http://officevp.sfs.gov.ua/media-ark/news-ark/327433.html) з’явилась доволі цікава стаття, щодо щоденної та кропіткої боротьби за поповнення державного бюджету працівниками ДФС.

В статті йдеться про розмежування оптимізації та ухилення від сплати податку при залученні кредитів від нерезидентів.

Як приклад, на підтвердження власної позиції ДФС наводить яскравий приклад такої боротьби:

«Так, перевіркою встановлено отримання підприємством в 2014 році кредитів від засновників-нерезидентів з терміном погашення – 2018 рік. Крім того, до цього моменту не передбачено погашення навіть відсотків за такими кредитами (згідно умов вони нараховуються, але сплачуються разом з погашенням основної суми кредитів).

До складу витрат підприємством за 2014 – 2015 роки віднесено курсові різниці у сумі 76,0 млн грн.

При цьому, підприємством не враховано норми статті 9 ПСБУ 21 «Вплив змін валютних курсів», згідно з якими курсові різниці, що виникають по дебіторській заборгованості або зобов’язанням по розрахунках з господарською одиницею за межами України (дочірнє, асоційоване, сумісне підприємство, філія, представництво або інший підрозділ підприємства, що знаходиться та здійснює господарську діяльність за межами України), погашення яких не планується та не є вірогідним в найближчій перспективі, враховуються у складі іншого додаткового капіталу та відображаються в іншому сукупному доході.

Таким чином, при отриманні підприємством-резидентом кредитів, позик, тощо від засновників-нерезидентів на умовах, що не передбачають погашення в найближчій перспективі, повинна виконуватись норма ст. 9 П(С)БУ 21.

Перевіркою встановлено порушення порядку ведення бухгалтерського обліку, в наслідок чого підприємством було завищено від’ємне значення об’єкту оподаткування з податку на прибуток на 76,0 млн грн.»

Зауважте, вартість такої боротьби для платника податків – 76 мільйонів гривень.

Проте, цифра у 76 мільйонів свідчить лише про «фаховість» працівників ДФС, які здійснювали перевірку.

Адже, те саме П(С)БО 21 визначає, що господарська одиниця за межами України – дочірнє, асоційоване, спільне підприємство, філія, представництво або інший підрозділ підприємства, які перебувають або ведуть господарську діяльність за межами України.

Відповідно до П(С)БО 19 дочірнє підприємство – підприємство, яке перебуває під контролем материнського (холдингового) підприємства.

Відповідно до П(С)БО 23 асоційоване підприємство – підприємство, на яке інвестор має суттєвий вплив і яке не є дочірнім або спільним підприємством інвестора.

Так, дійсно п.9 П(С)БО 21 містить застереження щодо відображення курсових різниць, що виникають по дебіторській заборгованості або зобов’язанням по розрахунках саме з господарською одиницею за межами України.

Проте теж саме П(С)БО 21 містить визначення господарської одиниці, з якого цілком зрозуміло, що така господарська одиниця повинна контролюватись українським підприємством, а аж ніяк не навпаки, як хочуть представники ДФС.

Тобто, такі донарахування із посиланням на п. 9 П(С)БО 21 є неправомірними і засновані лише на власному баченні співробітниками ДФС норм П(С)БО.

Хочеться вірити, що така «помилка» з боку працівників, які здійснювали перевірку, є несвідомою або наслідком недосвідченості, проте досвід показує, що це звичайна практика спрямована на неправомірне посилення тиску на платників податків.