Чим ризикують судді йдучи на поводу у прокуратури….

Про тримання під вартою і порушення присяги.

Практика застосування запобіжного заходу — тримання під вартою суперечлива і неоднозначна. Слідчі судді фактично уникають дослідження доказів і реальної оцінки наявності обгрунтованої підозри. Ігноруються заяви адвокатів про недопустимість доказів, якими обгрунтовується підозра та інші обставини. В постановах про тримання під вартою не вказуються докази, на підставі яких слідчий суддя дійшов до певного висновку.

Водночас, вирішуючи питання відповідальності слідчих суддів, комісії Вищої ради юстиції підходять до оцінки дій судді максимально жорстко, так би мовити “з обвинувальним ухилом”.

Даючи оцінку діям слідчого судді, комісії по перевірці наголошують, що слідчий суддя не дотримався вимог ст. 183 КПК, а саме правової позиції про те, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК.

Комісії вважають, що слідчий суддя, суд має зважати, що слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу за відсутності для цього підстав, передбачених ст. 177 КПК. Тому в разі розгляду відповідного клопотання, не підкріпленого визначеними у КПК метою та підставами, останнє має бути відхилено.

Слідчому судді, суду необхідно мати на увазі, що обґрунтування у клопотанні про застосування запобіжного заходу наявності одного чи кількох ризиків/підстав, що визначає можливість застосувати той чи інший із встановлених КПК запобіжних заходів, передбачає обов’язок прокурора довести неможливість застосування інших, більш м’яких видів запобіжних заходів.

Наприклад: суддя застосував запобіжний захід, стверджуючи, що особа обгрунтовано підозрюється у скоєнні тяжкого злочину, за яке передбачено покарання від восьми до п’ятнадцяти років позбавлення волі.

Саме тому, на думку слідчого судді, існували ризики, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків чи вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжить кримінальне правопорушення в якому підозрюється, та іншим чином перешкоджатиме кримінальному провадженню, у зв’язку з чим жоден із більш м’яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не буде достатнім для запобігання зазначеним ризикам.

Доказами, які підтверджували вчинення правопорушення були покази та рапорт однієї особи. У рапорті часом затримання підозрюваного свідок зазначив 12 год., а уже в протоколі допиту — 14 год. В протоколі затримання часом затримання вказана 14 год. У постанові про виділення матеріалів в окреме провадження ст. прокурора час затримання підозрюваного зазначається 23 год. 00 хв. Відтак на момент складання протоколу затримання в органу досудового слідства були відсутні достовірні відомості про точний час затримання підозрюваного. Це дало підстави для висновку комісії про неналежний судовий контроль з боку слідчого судді.

Адже з моменту затримання починається перебіг низки строків (зокрема строку тримання під вартою (частина 2 ст. 197) та строку вручення письмового повідомлення про підозру (частина 2 ст. 278).
Відсутність у матеріалах провадження достовірних відомостей про точний час затримання свідчить про неможливість установлення судом дати закінчення дії ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Ця обставина вказує на невиконання суддею функції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб. Згідно з частиною 3 статті 278 КПК у разі якщо особі не вручено повідомлення про підозру після 24 год. з моменту затримання, така особа підлягає негайному звільненню. З копії повідомлення про підозру, доданої слідчим до клопотання про застосування запобіжного заходу, неможливо встановити час її вручення через низьку якість копії, а суддя не вжив належних заходів до одержання такого документа у стані, придатному для його прочитання.

Слідчий в якості матеріалу, що давав підстави підозрювати особу, додав рапорт лейтенанта міліції. Відповідно до п. 2.2.9 Інструкції з діловодства в системі МВС, затвердженої наказом МВС від 23.08.2012р. № 747, рапорт відноситься до внутрішніх документів МВС.
Усупереч вимогам п. 1 частини 2 ст. 39, частини 2 статті 86 КПК України, п. 4.3 розділу І Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань (наказ Генерального прокурора від 17.08.2012 № 69) клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обгрунтовувалося доказом, отриманим шляхом проведення слідчих дій слідчим, який не був включений до Єдиного реєстру досудових розслідувань для здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні. Йдеться про слідчого С., який проводив огляд місця події по вул. Грушевського.

В протоколі відсутні відомості про те, що огляд місця події проводиться до початку кримінального провадження, відсутній підпис особи, яка брала участь у проведенні процесуальної дії. До витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань включається інформація про прізвище, ім’я по батькові слідчого, який здійснює досудове розслідування та прокурора, який здійснює процесуальне керівництво (п. 4.3 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Протокол огляду місця події був складений на вісім годин раніше протоколу затримання особи. Особистий обшук підозрюваного повинен здійснюватись в ході оформлення протоколу затримання, як того вимагає частина 5 статті 208 КПК. Натомість особистий обшук був здійснений задовго до затримання під час здійснення такої слідчої дії, як огляд місця події. Згідно з повідомленням про підозру особа вчиняла протиправні дії на вул. Хрещатик, а місцем огляду за протоколом огляду місця події є ділянка іншої місцевості по вул. Грушевського.
Таким чином, протокол огляду місця події не може вважатися допустимим доказом, оскільки отриманий всупереч порядку, передбаченого процесуальним законом. Відповідно до частини 2 ст. 86 КПК України недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення. Частиною 3 статті 62 Конституції України передбачено, що обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одлержаних незаконним шляхом.
Постанову про виділення матеріалів в окреме провадження виніс прокурор прокуратури м. Києва не внесений до Реєстру досудових розслідувань з метою здійснення процесуального керівництва у іншому кримінальному провадженні.
У клопотанні та у повідомленні про підозру зазначено припущення працівників правоохоронних органів, що якби особа не був вчасно знешкоджений працівниками міліції, то завдав би побоїв та тілесних ушкоджень різного ступеню тяжкості іншим особам. Згідно з частиною 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може грунтуватися на таких припущеннях.

У клопотанні про застосування запобіжного заходу в якості доказу вказується протокол особистого огляду затриманого, під час оформлення якого виявлено військове спорядження. Однак в переліку додатків до клопотання це спорядження не зазначається. Відсутній цей протокол і в матеріалах кримінального провадження. Слід звернути увагу на те, що у КПК України особистий огляд затриманого як процесуальна дія не передбачений. Такий огляд передбачений статтею 264 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Повідомлення про підозру містить найменування (номер) кримінального провадження, у межах якого здійснюється повідомлення замість іншого кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
В матеріалах є постанова про створення слідчої групи, де вказується номер кримінального провадження, яке не стосується кримінальнох справи, в рамках якої ставиться питання про застосування запобіжного заходу. Крім того існують розбіжності в постанові про призначення групи прокурорів та в постанові про призначення територіальної підсудності, а саме: у постанові про призначення групи прокурорів зазначено, що матеріали досудового розслідування перебувають у провадженні СВ Печерського РУ ГУ, а у постанові про визначення територіальної підслідності — матеріали перебувають у провадженні СУ ГУМВС Києва.

Згідно з п. 18 частини 1 статті 3 КПК до повноважень слідчого судді належить здійснення судового контролю за дотриманням праві і свобод осіб у кримінальному провадженні. У п. 1 листа Вищого суду від 04.04.2013р. № 511-550\0\4-13 “Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування…” повинен забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи. У листі зазначено таке: “Слідчий суддя має сумлінно виконувати обов’язки щодо загального захисту прав людини у порядку ст. 206 КПК.

Частиною 6 статті 206 КПК передбачено, що слідчий суддя зобов’язаний зафіксувати заяву про застосоване насильство та вжити невідкладних заходів для забезпечення безпеки особи. Адвокат підозрюваного заявив, що особа перебуває у важкому фізичному стані, просиить суддю звернути увагу на зовнішній вигляд підозрюваного.

Підозрюваний на судове засідання був доставлений з лікарні. Суддя про цю обставину був обізнаний, а лейтенант міліції зазначав про застосування до підозрюваного фізичного насильства. Незважєаючи на це суддя не здійснив дій, передбачених частиною 6 ст. 206 КПК.
Усупереч вимогам пункту 3 ч. 1 статті 178 КПК слідчий суддя не врахував стан здоров’я підозрюваного, який перебував з таким діагнозом: струс головного мозку, перелом кісток носа, гематоми, забій м’яких тканин, забій грудної клітини. Частина уражень підозрюваного на обличчі була візуально доступна під час судового засідання.

Слідчий суддя зобов’язагний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі міцність соціальних зв’язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини і утриманців, що передбачено пунктом 4 частини І статті 178 КПК.
Однак слідчий суддя проігнорував наяваність 6 позитивних характеристик підозрюваного, а також наявність на його утриманні сина 2012 року народження.
Суд мав можливість в межах строку, передбаченого частиною 1 статті 211 КПК відкласти розгляд справи щодо розгляду клопотань слідчих з метою повного і неупередженого судового розгляду клопотань та надання захисту можливості збирання та подання до суду відповідних доказів.

Пунктом 4 частини 1 статті 196 КПК передбачено, що в ухвалі про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зазначає докази, які обгрунтовують відповідні обставини. Проте в ухвалі жодний доказ не згадується взагалі.
Не враховані слідчим суддею вимоги п. 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі “Нечипорук і Йонкало проти України” відповідно до якого “обгрунтована підозра” означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об’єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі “Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства” від 30 серпня 1990 року, п. 32 Серія А № 182), а також п. 1 частини1 ст. 178 КПК, згідно якого суддя при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу зобов’язаний оцінити вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення.

Під час розгляду справи слідчий суддя не встановив чи доводять надані стороною обвинувачення докази наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК, а також, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставин, які свідчать про недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні, чим порушив вимоги пунктів 2, 3 частини1 статті 194 КПК.
Тим самим не було взяти до уваги практику ЄС, зокрема такі приписи:”При розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов’язково має бути розглянута можливість застосування інших запобіжних заходів” (п. 80 Рішення ЄС від 10 лютого 2011 р. у справі “Харченко проти України”, “Тримання особи під вартою буде свавільним, оскільки національні суди не обгрунтували необхідність такого тримання і не було розглянуто можливість застосування більш м’якшого запобіжного заходу” (п. 29 рішення ЄС від 11.10.2010р. У справі “Хайредінов апроти України”.
Слідчий суддя допустив грубу помилку, бо призначив тримання під вартою в 30 днів, а кінцеву дату визначив на 32 день тримання під вартою.

Підсумовуючи ці недоліки особи, що проводили перевірку, дійшли до висновку, що слідчого суддю необхідно звільнити у зв’язку з порушенням присяги. Таким чином, помилки, що систематично повторюються судами України можуть бути підставою для звільнення судді.

Автор: Ярослав Зейкан

2017-07-03T17:58:16+00:00 Аналiтика|

Залишити коментар